Історія

Галина Володимирівна, 67 років

Усе життя я пропрацювала медичною сестрою в дитячому садочку, а зараз уже на пенсії. В’язати люблю, тож роблю це «запоями». Щось хутко по господарству зробила, а далі бігом сідаю в’язати. Самоучка, ніхто не навчав мене, лише виготовляла в дитячому садочку шапки та светри, коли хтось просив. Я просто люблю цю справу, не знаю чому. Кажуть, в'язання однотонне й нудне, але я отримую задоволення. Особливо, якщо знаю, що мій виріб комусь допоможе, тоді натхнення з’являється ще більше.

До проєкту долучила моя подруга Валентина Григорівна, під час великої війни. Вона запропонувала, а я відповіла, що гріх відмовлятися. На вайбер потім скинула схему та розмір виробу, і я почала займатись. З осені створила понад 30 різних виробів, не рахуючи шкарпеток. Мені важко дивитися новини, а в’язання сильно заспокоює та відволікає.

Виготовлення однієї балаклави займає два дні, але це якщо братися періодами. На один виріб потрібен моток ниток. Раніше робила довшу балаклаву, але зрозуміла, що вона загортається, тож тепер коротшу в’яжу. Усі чоловіки, що міряли, говорили, що в них зручно.

Зазвичай, балаклави передаємо в підрозділи наших синів або туди, де є потреба, через знайомих волонтерів. Наприклад, віддали 10 штук, вони сказали, що хороші та зручні, тож замовили ще 30. Мій син також воює, але від балаклави відмовився, запевнив, що їм видали теплі на флісі.

Знаєте, приємно розуміти, що такі вироби можуть когось порадувати. Зараз ще холодні ночі, тож хай хоч трохи нашої теплоти відчують. Мені взагалі приємно робити людям добро, хай навіть мені гірше буде, головне, аби людина раділа.